...То було там, де смереки і ялини шепочуть тихим шелестом пісні, де перемовляються з білим лататтям модрина й ожина, журавлина й болотяна лохина, а вовки перегукуються з ведмедями, і олені з оленятами дослухаються тих слів, і несуть чарівні звістки до гір і полів, аби чули те багряні маки й сині волошки, і чув те гіркий полин і медовий ячмінь, чули степові вужі та гірські соколи, і чули духи — повелителі й покровителі трав лісових і лугових, вод земних і небесних, всілякого птаства, звірини й гадини... Чули те боги й богині, що відають думками людей і всього живого.

І чули вони все те, однак не лише чули, а й складали пісні та сказання: ліричні та епічні, прекрасні та мерзенні, кумедні та страшні, про смуток, про горе, про щастя, про добрі діяння і грізні злочинства... І тими піснями ще й досі сповнюється весь простір тутешній, простір живий і рухомий. Історії ті ходили землею й літали між хмар, плавали хвилями й повзли між дерев, відточувалися й гуртувалися, мережилися й спліталися, і росли, висновуючи з часом все заплутаніше, все строкатіше, все химерніше полотно... Полотно великих легенд Хійтольського лісу.
​